Війна і смерть невблаганні. У найважчі години боротьби вони забирають найкращих...
Сьогодні ми попрощалися з солдатом Національної Гвардії України, справжнім Героєм, смілянином Олександром Григоровичем БОЙКО.
Олександр Бойко народився 13 серпня 1983 року в нашому місті. Саме тут промайнули його дитячі та юнацькі роки. З 1990 по 1999 рік навчався у КЗ "Смілянська спеціалізована мистецька школа-інтернат Черкаської обласної ради", де вирізнявся сумлінністю, повагою до вчителів та доброзичливістю до однокласників. З дитинства мав добре серце і завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував.
Після закінчення школи Олександр обрав ремісничу професію – з 1999 по 2002 рік навчався у професійно-технічному училищі №4 (нині ДНЗ " Смілянський ЦППРК"), здобув фах столяра. Після училища працював у Миколаєві, але згодом повернувся до рідної Сміли. Із 2017 року і до мобілізації працював у ВСП "Локомотивне депо ст.ім.Т.Шевченка". Колеги поважали його за працьовитість, уважність до деталей і завжди спокійне ставлення до людей.
Олександр був людиною з відкритою душею. Спокійний, виважений у рішеннях, врівноважений у словах, напрочуд світлий і позитивний у щоденному житті. Його завжди вирізняли щирість, доброзичливість і готовність допомогти кожному, хто звертався по підтримку.
Він був людиною, закоханою в прості, але справжні речі. Особливе задоволення йому приносила риболовля – у ній він знаходив спокій і натхнення. Також захоплювався пасікою і з великим задоволенням доглядав за бджолами. Природа, тиша, гармонія – усе це було невіддільною частиною його внутрішнього світу.
20 жовтня 2024 року Олександра мобілізували до лав Національної Гвардії України. Він із гідністю став на захист Батьківщини, проявивши відповідальність і мужність, які завжди були притаманні йому в мирному житті. Служив на посаді стрільця 3-го відділення 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об'єктів) військової частини НГУ.
Серце воїна передчасно зупинилось 20 червня 2025 року в лікувальному закладі від травм, отриманих на полі бою.
Олександр Бойко був люблячим сином і братом. Без нього залишилися батьки, а також два брати – Василь і Віктор, які втратили не лише рідну людину, а й вірного друга, надійного порадника, міцну опору. Доброта, людяність і щирість Олександра назавжди залишаться прикладом для тих, хто його знав і любив.
Трагедія родини Бойко – це трагедія нашої громади, усієї нашої держави. Спочивай з миром, Герою.
Спасибі тобі за мужність, за Україну, за новий день! Вічна тобі пам'ять!
Поховали воїна на рідній землі на Алеї Слави (Загреблянське кладовище).
